Кіровоградська область. Професійно-технічне училище №38 Голованівськ

 




Психологічна служба

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА

 

     На І Установчому з'їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психо­лога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гу­манної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери інтересів. Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил пове­дінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулю­ють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психо­логів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми мають бути теплими, доброзичливими, цілющими. Етичний кодекс сприяє успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним психологам і психологам ВНЗ допомагає в підвищенні ефективності навчан­ня й виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального й галузевого управління. Заснована Товариством психологів України Комісія з етики про­водить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

 

І. Відповідальність

 

     1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

     1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

     1.3. Психологи мають утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканності особи; не мають права вико­ристовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулюван­ня нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інте­ресів людини.

     1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, зокрема тих, які проводять з використанням комп'ютерних технологій.

     1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони во­лодіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціаль­ного статусу.

 

II. Компетентність

 

     2.1. Психологи постійно збагачують свої знання про нові на­укові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язан­ня тільки тих завдань, які належать до сфери їхньої компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншо­му досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка зверну­лася за підтримкою, налагодити контакт із професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

     2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробо­ваних центральними органами Товариства психологів України. У тому разі, коли психологічні методики лише проходять випро­бування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і техніч­них пристроїв або про свій недостатній рівень володіння ними.

     2.3. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка пов­ністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а пси­холог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.

     2.4. Психолог прагне адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості й визначення меж власних професійних мож­ливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впли­вають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності психолога, який має якомога швидше їх скоригувати й розв'язати.

 

ІІІ. Захист інтересів клієнта

 

     3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієн­тами з тяжкими психічними розладами (тобто в особливих ви­падках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є нама­гання налагодити з клієнтом співпрацю. Психологи утримують­ся від непотрібного лікування клієнта.

     3.2. Психологи, вступаючи в контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення пси­хологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта на­давати будь-яку інформацію без його волі, не можуть вживати примусових заходів для отримання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці оточення або самого клієнта.

     3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розпо­відати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.

    3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються по терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність із психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

     3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих при­вілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення й залежність клієнта у власних корисли­вих інтересах. Утому разі, коли послуги є платними, про фінан­сові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додат­кова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого пси­холог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

     3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не має бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

     3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консуль­тування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а в разі, якщо він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам) реальний стан справ.

     3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог має чітко й однозначно формулювати висно­вок — так, щоб його можна було правильно зрозуміти і викори­стати отримані дані на користь клієнта.

     3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, у-якій він перебу­ває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхід­на і водночас достатня інформація для розв'язання поставле­ного завдання, результати якої є надійними, слід також указу­вати межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симп­томів — постійний чи тимчасовий.

     3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежува­ного про поставлений діагноз, методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлю­ватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі виснов­ку. Психолог уповноважений особисто запобігати некорект­ному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

 

IV. Конфіденційність

 

     4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей. І психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт про­сить або погоджується, аби в його інтересах інформацію було пе­редано іншій особі.

     4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежува­ного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магніт­ну стрічку і відеоплівку, фотографування й занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюється лише за згодою клієнта.

     4.3. Психолог зобов'язаний зберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності клієнта (напри­клад, під час навчання, у публікаціях). Для демонстрації та прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищують.

     4.4. Документація роботи психологів має вміщувати лише про­фесійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних із кон­фіденційним змістом діяльності психологів, не повинні мати до­ступ сторонні особи. У тих випадках, коли психологи звертаються по допомогу до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких ма­теріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта, і попередити про міру відповідальності за недотримання конфі­денційності.

     4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (а також інформацію, занесену до комп'ютера). Уразі потреби психолог повинен переда­ти виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

     4.6. Психолог інформує клієнтів про правила дотримання кон­фіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

    4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розк­риває суті й призначення конкретної методики (за винятком роз'яснень, доступних правоохоронним і судовим органам).

 

V. Етичні правила психологічних досліджень

 

     5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотри­мання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й одно­значне формулювання його мети й завдань; встановлення контин­генту обстежуваних; прогнозування можливостей використання отриманих результатів (наприклад, оцінювання перспективи про­фесійної успішності, формування спільного колективу, психоло­гічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи ро­боти, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.

     5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам у діяльності непрофесіоналів, які допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне й доступне роз'яснення непрофесіоналам суті застосо­вуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовують принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу має бути доведена Комісією з ети­ки Товариства психологів України.

     5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного нега­тивного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очі­кується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результа­тами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Така інформація може бути розкри­та після завершення експериментальної програми.

     5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмо­витися від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають зго­ду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (на­приклад, батьків, опікунів, які наполягають на обстеженні).

 

VI. Кваліфікована пропаганда психології

 

     6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, ши­року громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктив­них, точних даних так, щоб не дискредитувати професію психо­лога та психологію як науково-практичний комплекс.

     6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Уміщуючи в засобах масової інформації оголо­шення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфіка­цію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. У рек­ламному проспекті не може йтися про суму гонорару, гарантії, не перелічуються здобутки та успішні випадки лікування, консуль­тування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосовно досягнення специфічних ре­зультатів. Психолог має брати професійну участь у навчальних і програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони не використовують сумнівних методів і неефек­тивних процедур.

     6.3. Поради психолога в засобах масової інформації мають по­даватися в узагальненій формі, без посилань на конкретні факти й ситуації, щоб не припустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, у яких з ілюстративною метою наводять клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікують лише у формі, яка дає змогу збе­регти їхню валідність і надійність.

 

VII. Професійна кооперація

 

     7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне став­лення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяль­ності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, ар­гументованою критикою роботи колеги у психологічному співто­варистві. У тому разі, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право зверну­тися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спро­стування несправедливих оцінок чи критики.

     7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивних методів для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Він зо­бов'язаний інформувати про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології психологічну громадськість, ділитися на­бутим під час своєї професійної діяльності досвідом.

     7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консульту­вання й лікування людей, психолог вирішує, чи може він викорис­тати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.

     7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає в розпо­рядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні мето­ди, технічний інструментарій і відкриття. Усі професійні взаєми­ни формуються на основі Закону про авторські права.

     7.5. У розв'язанні спірних питань психолог керується положен­ням Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Това­риства психологів України.

     7.6. За порушення чинного законодавства Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу Комісія з етики може накласти на психолога такі стягнення:

• попередження;

• догана;

• виключення з членів Товариства.

     У разі виявлення порушень психологами, які не є членами То­вариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхід­них заходів щодо винного.

     7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів.

Justifiednbsp; nbsp; shy;року громадськість про свою галузь діяльності на основі об